Я схилила голову, закрила очі, сплела пальці й почала молитись: “Дорогий Господи, приходжу до Тебе як Твоя дитина. Визнаю Твою силу й ласку…” Раптово мої очі відкрились. Я згадала, що мій син не закінчив курсову з історії, а це потрібно було зробити до завтра. А ще згадала, що він грає після школи у баскетбол, і подумала, що він буде змушений робити домашнє завдання аж до опівночі. І почала хвилюватись, що через втому він ризикує захворіти на грип!
Клайв Льюїс писав про відволікання під час молитви у своїй книзі “Листи Баламута”. Він зазначив, що коли наші думки починають блукати, ми схильні силою волі повертати себе знову в русло молитви. Однак Льюїс прийшов до висновку, що краще визнати “відволікання як проблему, принести її до Бога й зробити головною темою своїх молитов”.
Почуття тривоги або навіть гріховні думки, що переривають молитву, можуть стати головним предметом обговорення в нашій бесіді з Богом. Господь бажає, щоб ми були чесними перед Ним у молитві й відкривали Йому свої найглибші страхи, проблеми та боріння. Ви не здивуєте Бога нічим. Він зацікавлений допомогти нам і уважно вислухає як близький друг. Ось чому Біблія заохочує нас віддавати Богу всі свої турботи й тривоги – бо Він опікується нами (1 Петр. 5:7).
