Спітнілий, весь у пилюці, Боб вийшов із автобуса, на якому їхав декілька годин. Він був далеко від дому, проте відчував велику вдячність за те, що його запросили на обід друзі його друзів, що жили в тому районі. У них він відразу відчув глибокий спокій. Він почувався як вдома.

Пізніше, намагаючись зрозуміти, чому йому було так спокійно у чужому домі, Боб знайшов відповідь у 2-му Посланні до коринтян, де апостол Павло зображує послідовників Ісуса як тих, хто мають приємну “Христову запашність”. “Саме так!” – сказав Боб сам до себе. Ті, хто приймали його у себе вдома, дійсно розливали аромат Христа.

Коли апостол Павло говорить про “переможців у Христі” та “запашність знання”, то посилається на одну практику стародавнього світу – тріумфальну процесію, під час якої армія переможців марширувала вулицями міста й палила при цьому пахощі. Для народу, що вітав переможців, то був аромат радості. Проводячи аналогію, Павло пояснює, що Божий народ теж розливає пахощі приємні для тих, хто вірують. І це не якийсь результат наших зусиль. Джерелом такої запашності є Бог, Який спрямовує нас у розповсюдженні істини про Нього.

Боб – мій батько, а та далека подорож мала місце вже більше сорока років тому. Але він ніколи не забуде її. Він і досі розповідає про тих людей, що мали Христову запашність.