“Ми йдемо сюди”, – сказав я в черговий раз своєму синові й торкнувся його плеча, спрямовуючи крізь натовп за його мамою та сестрами у парку розваг, який ми відвідали всією сім’єю. Ці слова я змушений був говорити ще частіше, коли надворі почало вечоріти. Малий втомився і дедалі ставав усе більш неуважним. “Чому він не може просто йти за мною” , – дивувався я.
А потім мені спало на думку: “Як часто я роблю те ж саме? Як часто я ухиляюсь від слухняного слідування за Богом, легко піддаючись спокусі шукати свого, а не Божих шляхів?”
Зважте на слова, що Бог сказав через пророка Ісаю: “Коли ви відхилитесь праворуч, чи підете ліворуч, то вуха твої будуть чути те слово, яке позад тебе казатиме: «Це та дорога, − простуйте ви нею!»” (Іс. 30:21). На початку цього розділу Бог докоряв народу за його бунтарство, але потім пообіцяв явити Свою милість та співчуття (Іс. 30:18), якщо вони довірятимуть Його силі, замість того щоб шукати власних шляхів (Іс. 30:15).
Одним із проявів Божої милості є Його обітниця спрямовувати нас Святим Духом. Це відбувається тоді, коли ми розповідаємо Богу в молитві про свої бажання і запитуємо про Його волю стосовно цього. Я дуже вдячний Господу за те, що Він терпеливо щоденно веде нас крок за кроком, якщо довіряємо Йому і слухаємося Його голосу.
