“Не відпускай мене, татку!”

“Не відпущу. Обіцяю. Я тримаю тебе”.

Я був маленьким хлопчиком і дуже боявся води, але мій батько хотів, щоб я навчився плавати. Він навмисно спрямовував мене від краю басейна на глибину, в яку я занурювався, маючи лише одну підтримку, − руки свого батька. Потім татко вчив мене розслаблятися й триматися на воді.

То був не просто урок плавання, але й урок довіри. Я знав, що татко любить мене і ніколи навмисно не причинить мені шкоди, але водночас я дуже боявся. Я міцно обхоплював його шию, доки він не запевняв мене, що все буде гаразд. Зрештою його терпіння та ласкавість перемогли – я почав плавати. Але спочатку я мав довіритись йому.

Коли я з головою “занурююсь” у свої проблеми, то інколи подумки повертаюсь до цих уроків плавання. Вони допомагають мені згадати ті підбадьорливі слова, якими Бог запевняв Свій народ: “До сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, і Я двигатиму й порятую!” (Іс. 46:4).

Можливо, ми не завжди відчуваємо, що Божі руки підтримують нас, але Господь пообіцяв, що ніколи не полишить нас (Євр. 13:5). І коли ми заспокоюємося в Його піклуванні та обітницях, Він допомагає нам вчитися покладатись на Його вірність.