Мій друг Чад рік пропрацював пастухом у штаті Вайомінг. “Вівці такі нерозумні, що їдять лише те, що бачать перед собою, – розповідав він мені. – Навіть коли вони виїдають всю траву навколо себе, то замість того щоб шукати нове пасовисько, вони просто починають їсти землю!”

Ми посміялися, а я мимоволі подумала про те, як часто Біблія порівнює людей із вівцями. Не дивно, що ми потребуємо “пастуха”! Але через те, що вівці такі нерозумні, вони потребують не просто пастуха, а Доброго Пастиря, Який би піклувався про них. Коли пророк Єзекіїль звертався до Божого народу, що перебував у Вавилонському полоні, то порівнював його з вівцями, що постраждали через поганих чабанів. Замість того щоб піклуватись про “овець”, ізраїльські лідери експлуатували їх, наживалися на них (Єз. 34:3), а потім залишили на розтерзання лютим хижакам (Єз. 34:5).

Але Бог не залишив Свій народ без надії. Він, як Добрий Пастир, пообіцяв врятувати їх від лідерів-кривдників і повернути додому, де на них чекатимуть рясні пасовиська та спочинок. Господь зцілить поранену вівцю і врятує ту, що заблукала (Єз. 34:11-16). А ще прожене хижаків, щоб Його отара перебувала у безпеці (Єз. 34:28).

Яке то благословення для нас мати Доброго Пастиря, що завжди спрямовує нас до зелених пасовиськ! (Єз. 34:14).