“Я люблю тебе!” – крикнув мені татко, коли я грюкнула дверима машини й попрямувала до школи. Я навчалася у шостому класі, і кожного ранку все відбувалося за схожим сценарієм. Татко підвозив мене до школи, казав: “Гарного тобі дня! Я люблю тебе!” А я у відповідь бурмотіла: “Бувай”. Ні, я не була сердита на нього і не ігнорувала його. Просто була дуже заклопотана власними справами, і його слова пролітали мимо вух. Тим не менш, любов батька до мене залишалась незмінною.
Божа любов міцніша ніж батьківська. Вона ніколи не перестає. Єврейське слово, що виражає такий вид любові, – це хесед. Воно дуже часто зустрічається у Старому Заповіті. Лише у Псалмі 136 воно використовується аж двадцять шість разів! Жодне сучасне слово не спроможне повністю передати значення цього терміну. Його часто перекладають як доброта, любов, милість і вірність. Хесед – це така любов, що основана на клятві завіту. Навіть коли Божий народ грішив, Господь залишався вірним і любив його. Міцна любов є невід’ємною частиною Божого характеру (Вих. 34:6).
В дитинстві я часто сприймала любов батька як належне. Інколи я так ставлюсь і до любові мого Небесного Отця – забуваю слухати Його голос і відповідати. Однак я знаю, що любов Божа до мене залишається незмінною, і ця реальність дарує всьому моєму життю надійний фундамент.
