Мені цікаво бувати на автомобільних звалищах. Я ремонтую машини, тому часто навідуюсь до одного з них. Це – самотнє місце, де вітер щось наспівує між корпусами старих автомобілів, що колись були чиїмось цінним надбанням. Деякі з них розбиті, а у деяких просто закінчився експлуатаційний термін. Буває, що якась машина привертає мою увагу, і я починаю думати про ті пригоди, що випали на її долю. Старий автомобіль – це вікно в минуле. Кожен із них має свою історію: спочатку як пристрасна мрія любителів новітніх марок, а потім як жертва неминучого плину часу.
Тому я відчуваю велике задоволення, коли вдихаю нове життя в стару машину. Коли я беру щось викинуте й нікому не потрібне і роблю з цього нове – це наче невеличка перемога над часом та занепадом.
Інколи ця праця приводить на пам’ять слова Ісуса Христа: “Ось нове все творю!” (Об. 21:5). Ці слова вказують на майбутнє оновлення Богом творіння, що включає і віруючих. Ті, хто прийняли Ісуса, вже стали в Ньому “новим створінням” (2 Кор. 5:17).
А одного дня ми ввійдемо в обіцяну Господом реальність вічного перебування з Ним (Ів. 14:3). Старість та хвороби вже не будуть впливати на нас, і ми продовжимо подорож свого буття у вічності. Уявляю, які тоді історії про любов Спасителя і Його незмiнну вірність розповість кожен із нас.
