Він знав, що непотрібно було цього робити. Розумів, що нашкодив, – це було написано у нього на обличчі! Коли я сіла поруч поговорити з ним про його шкоду, мій трирічний племінник міцно заплющив очі. Він сидів отак, вважаючи, що якщо він не бачить мене, то і я не бачу його. А якщо я “не бачу” його, тоді він зможе уникнути неприємної бесіди і наслідків цієї розмови.

Але я дуже рада, що все-таки змогла бачити його в той момент. Я не повинна була потурати йому. Ми мали поговорити, але я не хотіла, щоб між нами було якесь відчуження. Я хотіла, щоб він уважно подивився мені у вічі, щоб побачив, як я люблю його і прагну пробачити його! В той момент у моїй голові промайнула думка про те, як напевно почувався Бог, коли у Едемському саду Адам та Єва порушили завіт. Усвідомлюючи свою провину, вони намагалися сховатися від Господа (Бут. 3:10), Який все одно бачив їх так ясно, як я свого племінника.

Часто, усвідомлюючи свою провину, ми намагаємося уникнути наслідків – тiкаємо з мiсця злочину, приховуємо його або просто закриваємо очі на правду. Але хоча Бог і покладає на нас відповідальність за дотримання Його святих стандартів, Він бачить нас і шукає нас, тому що любить. Він пропонує прощення через Ісуса Христа.