Під час одного богослужіння, яке я відвідала зі своїми батьками, ми, згідно зі своєю сімейною традицією, промовляли молитву “Отче наш” , тримаючи один одного за руки. Коли я так стояла, тримаючи однією рукою мамину руку, а другою – таткову, мені раптово спало на думку, що я завжди буду донькою для своїх батьків. Хоча я вже давно середнього віку, мене й досі можна назвати “дитиною Лео та Філліс”. А ще я подумала, що є не лише їхньою донькою, але й завжди буду Божим дитям.
Апостол Павло бажав, щоб віруючі римської церкви розуміли, що їхня ідентичність базується на факті приєднання їх до Божої сім’ї (Рим. 8:15). Завдяки народженню від Духа (Рим. 8:14), їм вже не потрібно було залишатися рабами тих речей, що насправді не мають значення. Натомість через дар Святого Духа вони стали “спадкоємцями Бога” і “співспадкоємцями Христа” (Рим. 8:17).
Що це дає тим, хто слідують за Христом? Відповідь проста: це змінює абсолютно все! Наш статус Божих дітей дарує нам міцний життєвий фундамент і повністю формує наш світогляд. Наприклад, знання того, що ми належимо до Божої сім’ї, допомагає вийти із зони комфорту й слідувати за Христом. Тепер наша самооцінка не залежить від схвалень інших.
Чому б сьогодні не порозважати над тим, що значить бути Божим дитям?
