Коли ми з чоловіком були в музеї голокосту “Яд ва-Шем” , то зайшли в сад, що насаджений в честь тих, хто, ризикуючи життям, рятував євреїв в часи Другої світової війни. Розглядаючи меморіал, ми побачили групу людей з Нідерландів. Серед них була жінка, що приїхала подивитись на імена дідуся та бабусі, що викарбувані на великих дощечках. Зацікавившись, ми попросили її розповісти історію їхньої сім’ї.

Пітер та Адріана Мюллери – дідусь та бабуся цієї жінки – були членами мережі спротиву і взяли до себе дворічного єврейського хлопчика, якого видавали за наймолодшу восьму дитину в 1943-45 роки. Зворушені історією, ми запитали: “Чи залишився той хлопчик живим?” Тоді з цієї групи людей вийшов чоловік похилого віку і сказав: “Це я!”

Ця історія нагадала мені про подвиг цариці Естер. Вона, приховавши своє походження, вважала, що її не торкнеться наказ царя Ахашвероша про знищення євреїв, виданий в 350 році до Р.Х. Однак її двоюрідний брат переконав Естер діяти, незважаючи на загрозу смерті, і відкрити своє єврейське походження, тому що недаремно вона зайняла таку велику посаду “на час, як оцей” (Ест. 4:14).

Можливо, нам ніколи не прийдеться приймати такі драматичні рішення. Однак ми напевно опинимося перед вибором: допомогти комусь в нещасті чи відвернутись. Хай Бог дасть нам мужності.