Під час нещодавньої бесіди моя знайома розповіла, чому вона перестала звертатися до Бога. Я почув дуже поширене нарікання: “Як можна вірити в Бога, Який нічого не робить?” Це болісне питання виникає у багатьох із нас в той чи інший момент, коли ми чуємо про жахливі насильства або коли самі вбиті горем. Душевні страждання моєї знайомої розкривали її глибоку потребу в тому, щоб Бог щось зробив для неї – потребу, яку має, напевно, кожен із нас.
Ізраїлю були добре відомі ці почуття. Єрусалим рухнув під залізним кулаком Вавилонської імперії, яка перетворила місто на купи тліючих руїн. Пророк, виражаючи сумніви народу, запитує: “Де Бог, що мав нас урятувати?” (Іс. 63:11-15). І тут же Ісая молиться сміливою молитвою: “О, коли б небеса Ти роздер і зійшов” (Іс. 64:1). Біль та смуток не відвернули пророка Ісаю від Бога, але спонукали ще більше шукати Його.
В наших сумнівах та проблемах криється несподіване благословення: вони відкривають, як далеко ми відійшли від Бога і як відчайдушно потребуємо, щоб Він наблизився до нас. На щастя, Біблія говорить про дивну, неймовірну річ: в Ісусі Христі Бог “роздер небеса” і “зійшов” до нас! Христос віддав Своє тіло на катування та понівечення, щоб завоювати нас Своєю любов’ю. В Ісусі Христі Бог завжди поруч із нами.
