Я дуже радію, коли який-небудь філантроп будує сирітський дім для бездомних дітей. А ще більше зворушений, коли хтось всиновлює дитину. Більшість сиріт були б раді просто мати покровителя. Але що відчуває дитина, коли їй кажуть, що хтось не лише хоче їй допомогти, але й потребує її саму?

Якщо ти є Боже дитя, то знаєш, що це таке. Це – твій досвід. Ми були б задоволені, якби Бог у Своїй любові віддав Свого Сина лише для того, щоб ми “не загинули, але мали вічне життя” (Ів. 3:16). Цього було б достатньо для нас. Але Бог “послав Свого Сина… викупити” нас, щоб “усиновлення ми прийняли” (Гал. 4:4-5).

Апостол Павло називає віруючих “синами”, тому що в його часи наслідування синами батьківської спадщини було звичним явищем. Він вказує, що всі, хто вірою навертаються до Ісуса Христа – як чоловіки, так і жінки, – стають Божими “синами” з рівними й повними правами наслідування (Гал. 4:7).

Бог не просто бажає спасти тебе. Він жадає тебе самого. Він усиновив тебе, прийняв у Свою сім’ю, дав Тобі Своє Ім’я (Об. 3:12) і з гордістю називає тебе Своїм дитям. Не існує більшої любові, ніж Його. І не існує величнішої Особи, ніж Він. Ти не просто благословенний Богом. Ти – Боже дитя. Твій Отець любить тебе.