Моя двоюрідна бабуся мала дуже цікаву роботу: займалася рекламою і постійно подорожувала між Чикаго та Нью-Йорком. Але згодом вона вирішила відмовитися від кар’єри через любов до своїх батьків, які жили в Міннесоті і потребували опіки. Обидва її брати трагічно загинули ще молодими, і вона залишилась єдиною дитиною у сім’ї. Для неї турбота про своїх батьків була проявом віри.

У своєму листі до церкви в Римі апостол Павло палко закликав християн бути “жертвою живою, святою, приємною Богові” (Рим. 12:1). Він сподівався, що Христова жертовна любов передаватиметься в їхній церкві від серця до серця, і вчив їх не думати про себе більше необхідного (в. 3). Коли в церкві траплялися суперечки та розділення, апостол Павло закликав віруючих відкласти свою гордість, тому що “багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени” (в. 5). Він жадав, щоб вони виявляли один до одного жертовну любов.

Ми щодня маємо нагоди служити іншим. Наприклад, можемо когось пропустити поперед себе у черзі або, як моя двоюрідна бабуся, піклуватися про хворих. Також можемо поділитися власним досвідом, коли хтось потребує поради й керівництва. Коли ми приносимо себе в живу жертву, то цим вшановуємо Бога.