На своїй сторінці в Facebook мій друг об’явив про завершення свого проекту. Інші вітали його, але для мене ця новина була немов ніж у серце. Той проект мав бути моїм . Але мене обминули, і я навіть не знаю чому.

Бідний Йосип. Бог теж його обминув – і він знав чому. Він був одним із двох, що претендували на місце Юди. Учні молились: “Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав” (Дії 1:24). І Бог вибрав не його. Господь явив Своє рішення учням, коли “впав жеребок на Маттія” (в. 26).

Учні напевно вітали Маттія, але мені цікаво, як Йосип сприйняв відхилення “своєї кандидатури”? Чи почувався він полишеним? Чи, можливо, образився і почав віддалятися від інших? А може, просто довірився Богу, з радістю погодившись на допоміжну роль?

Я знаю, яка реакція найправильніша. Але й знаю, що мені кортіло б відреагувати інакше: “Яка ганьба! Я вам непотрібен? Чудово! Побачимо, як ви впораєтеся без мене”. Така реакція здається бажанішою, але лише тому, що вона егоїстична.

Писання більше не згадує про Йосипа, тому ми не знаємо, як він відреагував. Важливіше те, як ми з вами реагуємо, коли вибирають не нас. Давайте пам’ятати, що царство Ісуса має більше значення, ніж наш власний успіх. Отже, можемо радіти своєму служінню у будь-якій призначеній Ісусом ролі.