Через раптову смерть Боббі я усвідомила сувору дійсність смерті та швидкоплинність життя. Моїй подрузі дитинства було лише двадцять чотири роки, коли трагічна аварія на слизькій дорозі забрала її життя. Зростаючи в неблагополучній родині, вона, здавалося, тільки-но почала рухатися вперед. Як вона могла так швидко померти, щойно повіривши в Ісуса Христа?
Іноді життя здається надто коротким і сповненим смутку. В 39-му Псалмі псалмоспівець Давид оплакує власне страждання і вигукує: “Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, – нехай знаю, коли я помру! Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік – як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама – кожна людина жива” (Пс. 39:5-6). Життя дійсно є коротким. Навіть якщо ми живемо ціле століття, наше земне життя – це лише крапля в океані часу.
Однак ми можемо разом із Давидом сказати: “Надія моя – на Тебе вона!” (Пс. 39:8). Можна не сумніватися, що наші життя мають значення. Хоч наші тіла марніють, ми, християни, впевнені, що “хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній”, і що колись ми вічно житимемо з Богом (2 Кор. 4:16 – 5:1). Ми це знаємо, тому що Бог “дав нам завдаток Духа” (2 Кор. 5:5).
