Для людини, яка, так би мовити, живе за законом честі, це було великою невдачею. Що ж я зробив? Я заснув. Якщо наші діти ввечері кудись ідуть, вони мають повернутися додому у визначений час. Вони слухняні діти, однак я маю звичку не лягати спати, допоки не почую, як вони повернули ручку вхідних дверей. Я хочу знати, що вони вдома в безпеці. Я не зобов’язаний це робити, однак я так вирішив. Втім одного разу я прокинувся, коли дочка з посмішкою промовила: “Татку, я в безпеці. Ти можеш іти лягати спати”. Незважаючи на добрі наміри, іноді батьки засинають на своїх постах. Мені було дуже соромно, і в той же час це була звичайна людська слабкість.
Однак з Богом цього ніколи не трапляється. Псалом 121 – це обнадійлива пісня про Бога, як про охоронця і захисника Своїх дітей. Псалмоспівець звіщає, що Бог, Який наглядає за нами, “не здрімає” (Пс. 121:3). Для більшого наголосу він повторює цю істину в 4-му вірші, кажучи, що Він “не дрімає й не спить”.
Ви можете собі уявити? Бог ніколи не засинає на посту. Він завжди наглядає за нами: за синами і дочками, за тітками і дядьками, за матерями і навіть за батьками. Бог не зобов’язаний це робити, однак через Свою велику любов Він так вирішив. Ця обітниця справді є причиною для співу.
