Під час навчання у середній школі в мене була “тимчасова подруга”. У маленькій церкві (де я була чи не єдиною дівчиною її віку) ми були “друзями” та іноді зустрічалися за межами школи. Однак у школі все було по-іншому. Якщо ми зустрічалися, вона могла привітатися лише за умови відсутності будь-кого іншого навкруги. Усвідомивши це, я рідко намагалася привернути її увагу в межах школи. Я розуміла обмеженість нашої дружби.
Ймовірно, ми всі зазнавали болю від односторонньої або обмеженої дружби. Втім є й інший вид дружби, яка нічим не обмежена. Цю дружбу ми маємо з рідними душами, які розділяють з нами життєву подорож.
Такими друзями були Давид і Йонатан. Йонатан був “одного духу” з Давидом і полюбив його, “як душу свою” (1 Сам. 18:1-3). Хоч Йонатан мав наслідувати престол після смерті свого батька Саула, він був вірний Давиду, якого обрав Бог. Йонатан навіть двічі допоміг Давиду врятуватися від вбивства Саулом (19:1-6; 20:1-42).
Попри всі негаразди, Йонатан і Давид залишилися друзями, підтверджуючи істину, що записана в книзі Приповістей 17:17: “Правдивий друг любить за всякого часу”. Їхня вірна дружба нагадує нам про наші люблячі взаємини з Богом (Ів. 3:16; 15:15). Завдяки подібній дружбі поглиблюється наше розуміння Божої любові.
