В художньому фільмі 1994 року “Форрест Гамп” головний герой стає відомим через свій біг. Те, що почалося, як пробіжка “до кінця дороги”, тривало три роки, два місяці, чотирнадцять днів і шістнадцять годин. Кожного разу, прибувши до свого місця призначення, він обирав нове місце і продовжував зигзагоподібний біг по всіх Сполучених Штатах, допоки одного дня не перестав відчувати до цього потяг. Але саме з цього потягу розпочався його біг. Форрест каже: “Того дня я без будь-яких причин вирішив зробити невелику пробіжку”.

На відміну від дещо ексцентричного бігу Форреста, апостол Павло закликає читачів наслідувати його приклад і бігти так, щоб одержати нагороду (1 Кор. 9:24). Наш біг, тобто спосіб нашого життя як дисциплінованих атлетів, може допускати “ні” деяким насолодам. Готовність відмовитися від своїх прав може допомогти нам звістити іншим добру звістку про порятунок від гріха і смерті.

Будучи зосередженими на запрошенні інших долучитися до нашого забігу, ми також упевнені в кінцевій нагороді – вічних взаєминах з Богом. Вінець переможця, дарований Богом, є вічним; ми його здобуваємо у прагненні звіщати про Нього, покладаючись у цьому на Господню силу. Хіба це не є спонуканням для бігу?!