Я під’їжджав до свого дому, як раптом мені у паніці зателефонувала дочка: “Татку! Де ти?” Я мав бути вдома о 6 годині, щоб відвезти її на тренування. Я прибув вчасно. Однак голос моєї дочки виказав брак довіри. Я рефлективно відповів: “Я тут. Чому ти мені не довіряєш?”
Однак, промовивши ці слова, я подумав: “Скільки разів це питання міг задати мені Небесний Отець?” У стресові моменти я також нетерплячий. Мені також важко довіряти і вірити у дотримання Богом Своїх обітниць. Отже, я вигукую: “Отче, де Ти?”
Під час стресу чи невизначеності я іноді сумніваюся у Божій присутності або навіть у Його доброті й цілях для мене. Ізраїльтяни також сумнівалися. В 31-му розділі книги Повторення Закону розповідається, як вони готувалися ввійти до Обіцяного Краю, знаючи, що їхнього вождя Мойсея з ними не буде. Мойсей намагався заспокоїти Божий народ, нагадуючи йому: “Господь, Він Той, що піде перед тобою, – не опустить тебе й не покине тебе, – не бійся й не лякайся” (в. 8).
Ця обітниця незмінної Божої присутності з нами залишається наріжним каменем нашої віри (див. Мт. 1:23; Євр. 13:5). У книзі Об’явлення 21:3 цими словами досягається кульмінація: “Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними!”
Де Бог? Він поруч із нами, завжди готовий почути наші молитви.
