Нещодавно декілька людей з нашої церкви, у яких були погані стосунки з батьками, попросили мене благословити їх. У благословенні звучало прохання про прощення за образи, які батько міг завдати своїм дітям, очікуючи від них занадто багато, віддаляючись від них або не надаючи їм люблячу присутність і запевнення. У ньому також виголошувалось задоволення, захоплення і велика любов. Промовляючи благословення, я заплакав, усвідомивши, що й досі потребую цих слів, і що їх також дуже потребують мої діти.

Святе Письмо багаторазово говорить про Бога, як про нашого Отця, і це змінює спотворений образ батька, який може бути в нас. Бог, наш вічний Отець, дав нам справжню любов, зробивши нас “дітьми Божими” (1 Ів. 3:1). Наша ідентичність, як Божих синів і дочок, підтримує нас у небезпечному світі. Апостол Іван каже, що “ми тепер Божі діти”, хоч “ще не виявилось, що ми будемо” (в. 2). Стикаючись з одвічними проблемами, ми всі можемо розраховувати, що наш Отець любить нас, забезпечує нас і ніколи не перестане цього робити. Зрештою ми “будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є” (1 Ів. 3:2).

Посеред наших хвилювань, образ і невдач добрий Отець виголошує благословення невичерпної любові. Бог стверджує, що ми належимо Йому, бо Він зробив нас Своїми дітьми.