Коли діти зажадали від мене підтвердити моє уміння гри на фортепіано, я сіла і почала грати гаму до-мажор. Я грала на інструменті майже двадцять років тому, і мене здивувало, що я й досі пам’ятала, як треба грати! Ставши сміливішою, я напам’ять зіграла ще сім різних гам. Я була вражена! За роки навчання мої пальці настільки “запам’ятали” ноти і техніку, що автоматично знали, що треба робити.
Є речі, які ніколи не забуваються. Однак Божа любов до Його дітей запам’ятовується значно глибше, ніж будь-які наші спогади. Насправді Бог не може забути про Своїх дітей. Саме цих слів потребували ізраїльтяни, коли через вигнання вони почувалися залишеними Богом (Іс. 49:14). Відповідь Господа через пророка Ісаю була чіткою: “Я не забуду про тебе!” (в. 15). Божа обітниця турбуватися про Свій народ була надійнішою за материнську любов до дитини.
Щоб запевнити народ у Своїй незмінній любові, Бог надав йому образ Своєї прихильності: “Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я” (в. 16). Це чудовий образ Божої постійної обізнаності про Своїх дітей. Їхні імена і обличчя завжди перед Ним.
Однак ми досі можемо відчувати, що нас пропустили і забули. Як чудово пам’ятати, що ми “вирізьблені” на Божих руках, що наш Небесний Отець завжди пам’ятає про нас, піклується про нас і любить нас.
