“Суп із каменю” – це стара казка з багатьма версіями, що розповідає про голодного чоловіка, який приходить у село, але там ніхто не хоче поділитися з ним навіть крихтою їжі. Він наливає у горщик воду, кладе туди камінь і ставить це на вогонь. Заінтриговані селяни спостерігають, як він починає розмішувати свій “суп”. Зрештою один із них приносить дві картоплини, щоб додати їх до супу, інший – декілька морквин. Один чоловік додає цибулю, інший – жменю ячменю. Фермер ділиться молоком. У кінцевому підсумку “суп із каменю” перетворюється на смачну страву.
Казка ілюструє, як важливо ділитися, а також приносити те, що маємо, навіть якщо воно здається незначним. В Євангелії від Івана 6:1-14 ми читаємо про хлопчика, який єдиний з усього натовпу мав при собі їжу. Учні Ісуса вважали, що п’ять хлібин і дві риби мало що можуть змінити. Однак коли цю їжу віддали Ісусу, Він збільшив її кількість і нагодував тисячі голодних людей!
Колись я почула слова: “ Вам не потрібно годувати п’ять тисяч людей. Вам просто треба принести хліб і рибу”. Як Ісус узяв їжу хлопчика і збільшив її, перевершивши будь-які очікування або уявлення (в. 11), так Він прийме і наші зусилля, таланти та служіння. Він просто хоче, аби ми з готовністю принесли Йому те, що маємо.
