Її батько приписував свою хворобу чаклунству. У нього був СНІД. Коли він помер, його десятирічна дочка Мерсі стала ще ближчою до своєї матері. Однак мати також хворіла і через три роки померла. З того часу сестра Мерсі виховувала п’ятьох сиріт, ведучи щоденник, в якому описувала свій біль.
Пророк Єремія також написав про свій біль. У сумній книзі Плачу він описав жорстокість вавилонського війська по відношенню до Юди. Серце Єремії особливо горювало через наймолодших жертв. “На землю печінка моя виливається, – вигукнув він, – через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських” (Плач 2:11). Бога ігнорували юдеї, однак через це страждали і їхні діти. Єремія писав: “Душі свої випускають на лоні своїх матерів” (в. 12).
На тлі такого страждання можна очікувати від пророка Єремії зневіри у Бозі. Натомість він закликав тих, хто лишився в живих: “Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят ” (в. 19).
Добре виливати перед Богом свої серця, як це робили Мерсі та Єремія. Плач є важливою частиною людського буття. Навіть якщо Бог допускає цей біль, Він плаче разом із нами. Він також має плакати, бо ми створені за Його образом!
