Молодий батько опинився у безвихідному становищі. “Морозива! Морозива!” – кричав його маленький син у велелюдному супермаркеті, привертаючи увагу перехожих покупців. “Добре, однак спочатку нам треба зробити щось для мами, гаразд?” – сказав батько. “Ні-і-і-і! Морозива!” Потім до них підійшла маленька добре одягнена жінка в черевиках, які дуже пасували до її сумочки. “У нього істерика”, – сказав батько. Жінка посміхнулася і відповіла: “Це дійсно так, але не забувай, що він ще дуже маленький. Йому потрібно, аби ти був терплячим і стояв поруч”. Ситуація не була магічним чином вирішена сама собою, однак то була пауза, якої тоді потребували батько і син.

У Псалмі 102 чується відголос слів мудрої жінки. Давид пише про Господа, Який “щедрий і милосердний… довготерпеливий і многомилостивий” (Пс. 102:8). Далі автор продовжує змальовувати образ земного батька, який “жалує… дітей”; тим більше “Господь пожалівся над тими, хто боїться Його” (Пс. 102:13). Бог Отець “знає… створення наше, пам’ятає, що ми – порох” (Пс. 102:14). Він знає, що ми малі та слабкі.

Ми часто падаємо і приголомшені тим, що дає нам цей великий світ. Як чудово знати про терпеливу, вічну і велику любов Отця.