У 1994 році в Руанді за два місяці члени племені хуту, які схильні вбивати своїх співвітчизників, знищили мільйон представників племені тутсі. Після цього жахливого геноциду єпископ Джефрі Рубусісі запитав у дружини, як достукатися до жінок, що втратили своїх близьких. Мері відповіла: “Усе, що я хочу – це плакати”. Вона також втратила членів своєї родини. Реакція єпископа була реакцією мудрого лідера і турботливого чоловіка: “Мері, збери жінок і плач разом із ними”. Він розумів, що біль його дружини підготував її унікальним чином розділити біль інших.
Церква, Божа родина, є місцем, де можна розділити будь-що – добре і погане. Новозавітна фраза “один одного” передає нашу взаємозалежність. “Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною… Думайте між собою однаково” (Рим. 12:10, 16). Ступінь нашої взаємопов’язаності висловлений у 15-му вірші: “Тіштеся з тими, хто тішиться; і плачте з отими, хто плаче”.
Глибина і міра нашого болю може тьмяніти у порівнянні з болем, завданим геноцидом, однак він є особистим і справжнім. Завдяки тому, що Бог для нас зробив, біль можна зрозуміти і розділити для утіхи і блага інших, як у випадку з болем Мері.
