У збірці інтерв’ю Білла Шапіро “Що ми зберігаємо” кожна людина розповідає про єдину річ, яка є настільки важливою і приносить таку радість, що вона ніколи б з нею не розлучилася.

Це надихнуло мене на роздуми про речі, які дуже важливі для мене і приносять мені радість. Першою такою річчю є простий рецепт сорокарічної давнини, власноруч написаний мамою. Другою – рожеві чайні чашки моєї бабусі. Дехто може цінувати дорогоцінні спогади: комплімент, який підбадьорив, сміх онука або особливу істину, яку вони віднайшли у Святому Письмі.

Проте часто ми накопичуємо в серцях речі, які зробили нас дуже нещасливими. Приховане занепокоєння, яке легко виникає знову. Прихований гнів, готовий вирватися назовні. Образа, що роз’їдає наші думки.

У листі до церкви в місті Филипи апостол Павло закликав віруючих до більш позитивного способу “мислення”. Він спонукав християн завжди радіти, бути лагідними і все приносити Богу в молитві (Фил. 4:4-9).

Підбадьорюючі слова апостола Павла допомагають нам усувати похмурі роздуми і дозволяють Божому миру берегти наші серця і думки в Ісусі Христі (в. 7). Якщо думки, які сповнюють наш розум, є правдивими, чесними, праведними, чистими, любими і гідними хвали, тоді ми зберігаємо в серцях Його мир (в. 8).