Наш маленький онучок вже помахав на прощання, як раптом запитав: “Бабусю, чому ти стоїш на ґанку і спостерігаєш, поки ми не поїдемо?” Я посміхнулася. Він був зовсім маленький, і тому його питання здалося мені милим. “Це прояв ввічливості, – сказала я йому. – Якщо ти мій гість, я виявляю турботу, спостерігаючи, поки ти не поїдеш”. Онук зважив мою відповідь, втім досі виглядав розгубленим. Отже, я просто сказала правду: “Я дивлюся, бо люблю тебе. Спостерігаючи, як від’їжджає твоя машина, я знаю, що ти в безпеці повертаєшся додому”. Онук посміхнувся і ніжно мене обійняв. Нарешті він зрозумів.

Його дитяче розуміння нагадало мені про те, про що нам усім потрібно пам’ятати: Небесний Отець постійно наглядає за всіма нами, Своїми дорогоцінними дітьми. В Псалмі 120 написано: “Господь – то твій Сторож, Господь – твоя тінь при правиці твоїй” (в. 5).

Яке запевнення для ізраїльських прочан, що йшли небезпечними дорогами до Єрусалима на поклоніння! “Удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі! Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою” (вв. 6-7). Господь також стерегтиме наш вихід та вхід, в той час як ми, ідучи своїм життєвим шляхом, іноді зустрічаємо духовні небезпеки. Чому? Бо Він нас любить. Коли? “Відтепер аж навіки” (в. 8).