Під час навчання в коледжі я підробляв тим, що колов, складав, продавав і доставляв дрова. Робота була важка, тому я від душі співчуваю бідолашному лісорубу з історії, що записана в 6-му розділі Другої книги царів.
Пророча школа Єлисея процвітала, і місце збору пророків стало замалим. Хтось запропонував піти до лісу, нарубати колод і розширити місце свого перебування. Єлисей погодився і пішов разом з робітниками. Усе йшло чудово, допоки у когось не впала у воду сокира (в. 5). Дехто припускав, що Єлисей просто обстежив дно палицею, поки не виявив сокиру і не дістав її. Однак про це навіть не варто казати. Ні, то було чудо. Сокира була виявлена Божою рукою і спливла, аби чоловік міг її дістати (вв. 6-7).
Просте чудо містить глибоку істину. Бог турбується навіть про незначні життєві речі, через які ми хвилюємося: про загублені сокири, загублені ключі, загублені окуляри, загублені телефони. Бог не завжди повертає втрачене, однак Він розуміє і втішає нас у нашому горі.
Після запевнення у спасінні важливим також є запевнення у Божій турботі. Без неї ми б відчували себе самотніми у світі, вразливими до незліченних хвилювань. Добре знати, що Бог турбується і зворушений через наші втрати, якими б незначними вони не були. Наші турботи є Його турботами.
