Ввечері 3 квітня 1968 року доктор Мартін Лютер Кінг виголосив свою останню промову, яка називається “Я побував на вершині гори”. У ній він натякає, що ймовірно жити йому залишилось недовго. Він сказав наступне: “Попереду у нас важкі дні. Втім це не має значення. Бо я побував на вершині гори і оглянув її. Я бачив обіцяний край. Можливо, я не дістанусь туди разом із вами… Однак я сьогодні щасливий. Я ні про що не турбуюсь. Я нікого не боюсь. Мої очі бачили славу Господнього приходу”. Наступного дня його вбили.

Незадовго до своєї смерті апостол Павло також написав у листі Тимофію наступні рядки: “Я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав… Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний” (2 Тим. 4:6, 8). Апостол Павло, як і доктор Кінг, знав, що його час перебування на землі добігав кінця. Обидва чоловіки прожили дуже значиме життя, втім ніколи не випускали з поля зору справжнє життя попереду. Обидва чоловіки з радістю очікували на те, що буде далі.

Подібно до них, будемо дивитися “не… на видиме, а на невидиме. Бо видиме – дочасне, невидиме ж – вічне” (2 Кор. 4:18).