Ображена на віруючих, які в минулому заподіяли їй шкоду, моя мати гнівно зреагувала на мою віру в Ісуса. “Тепер ти будеш мене засуджувати? Не вийде!” Вона поклала телефонну трубку і не розмовляла зі мною цілий рік. Я дуже переживала, але кінець кінцем усвідомила, що стосунки з Богом набагато важливіші за стосунки з матір’ю. Я молилася за неї кожного разу, коли вона не відповідала на мої дзвінки, і просила Бога допомогти мені її любити.
Врешті-решт ми помирилися. Через декілька місяців вона сказала: “Ти змінилася. Думаю, що я готова почути більше про Ісуса”. Невдовзі вона прийняла Христа і решту життя прожила в любові до Бога та інших.
Мені так само було складно погодитися з думкою про необхідність залишити все заради віри в Ісуса, як і тому чоловіку, який підійшов до Нього, щоб запитати, як успадкувати вічне життя, однак відійшов засмучений, бо не хотів розлучатися зі своїм багатством (Мр. 10:17-22).
Складно відмовитися від речей або людей, на яких ми можемо розраховувати більше, ніж на Бога (вв. 23-25). Проте цінність того, що ми залишаємо або втрачаємо в цьому світі, ніколи не перевищить цінність дару вічного життя з Ісусом. Наш люблячий Бог охоче пожертвував Собою заради спасіння усіх людей. Він сповнює нас миром і проявляє до нас безцінну і незмінну любов.
