Почало смеркати. Я йшов за Лі Бао вздовж верхівки насипного укріплення в горах центрального Китаю і не бачив нічого за крок від себе; зліва від нас сипалася земля. Я ніколи не ходив цією дорогою. Тяжко зітхнувши, я став іти ще ближче до Лі. Я не знав, куди ми йдемо або як довго це триватиме, однак довіряв своєму другу.

Я перебував у такому самому становищі, що й Хома, учень, який схоже завжди потребував запевнення. Ісус сказав учням, що Йому треба піти приготувати для них місце, і що вони знають “дорогу” до місця, куди Він іде (Ів. 14:4). Хома поставив логічне питання: “Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?” (Ів. 14:5).

Ісус не вгамував сумніви Хоми поясненням, куди саме Він їх візьме. Він просто запевнив учнів, що Сам є дорогою туди. І цього було достатньо.

У нас також є питання стосовно нашого майбутнього. Ніхто з нас не знає подробиці того, що чекає попереду. Життя повне несподіваних поворотів, наближення яких ми не бачимо. І це нормально. Достатньо знати Ісуса, Який є “дорогою, і правдою, і життям” (Ів. 14:6).

Господь Ісус знає, що буде далі. Він лише закликає іти поруч із Ним.