Моя душеопікунша уважно слухала, як я розповідала про свої емоційні перепади після стресового тижня. Потім вона запросила мене до вікна, щоб подивитися на дерева, які буяли осіннім помаранчем і золотом, і на гілки, що гойдалися від вітру.

Звертаючи увагу на непохитність стовбурів , душеопікунша пояснила: “Щось подібне відбувається і з нами. Якщо життя натискає на нас звідусіль, наші емоції, звичайно, вирують. Однак іноді ми живемо так, наче у нас лише одні гілки . Наша мета – допомогти вам віднайти ваш власний стовбур . Тоді ви не житимете на гілках, навіть якщо життя битиме з усіх сторін. Ви все одно залишатиметеся непорушними і непохитними”.

Мене вразила ця ілюстрація. Вона схожа на напучування, яке апостол Павло надав наверненим в Ефесі. Нагадуючи їм про Божий неймовірний дар, про нове життя великої мети і цінності (Еф. 2:6-10), Павло висловив бажання, аби віруючі були глибоко “закорінені й основані” в любові Христа (Еф. 3:17) і більше не хиталися “від усякого вітру науки” (Еф. 4:14).

Ми часто відчуваємо себе крихкими і уразливими, переможеними різними страхами. Однак, зростаючи у своїй справжній ідентичності у Христі (вв. 22-24), ми можемо відчувати глибокий мир із Богом та один із одним (в. 3), зміцняючись Христовою силою і красою (вв. 15-16).