Су Дунпо (відомий також як Су Ші) був одним із видатних китайських поетів та есеїстів. Перебуваючи у вигнанні і споглядаючи за повним Місяцем, він написав поему про те, як йому не вистачало брата. “Ми радіємо і сумуємо, збираємо і залишаємо, в той час як Місяць збільшується та спадає. З давніх-давен ніщо не лишається досконалим, – пише він. – Нехай наші близькі живуть довго, разом споглядаючи за цим прекрасним видовищем, навіть попри відстань у тисячі миль”.
Його поема відображає теми, підняті у книзі Еклезіяста. Автор, відомий як Проповідник (Екл. 1:1), зазначив, що є “час плакати й час реготати… час обіймати і час ухилятись обіймів” (Екл. 3:4-5). Поєднуючи дві протилежні дії, Проповідник, як Су Дунпо, схоже натякає, що усі добрі речі мають неминуче завершитися.
У фазах Місяця Су Дунпо вбачав ще одну ознаку тимчасовості усього існуючого. Проповідник також бачив у створеному Богом світі Його провіденціальний устрій. Бог “усе… прегарним зробив свого часу” (в. 11) і наглядає за перебігом подій.
Життя може бути непередбачуваним та іноді сповненим болісних розлучень, однак можна не сумніватися, що все відбувається під Божим пильним наглядом. Можна радіти життю та цінувати миті, добрі й погані, бо з нами наш люблячий Бог.
