“Живчик”. “Людина-павук”, “Лускунчик”. Це лише деякі з імен, якими називали наставників у літньому таборі, який наша родина відвідує щороку. Прізвиська в таборі, вигадані товаришами, зазвичай походять від дотепного випадку, дивної звички або хобі.

Прізвиська не обмежуються табором, вони містяться навіть у Біблії. Наприклад, Ісус Христос називає апостолів Якова та Івана “синами громовими” (Мр. 3:17). У Святому Письмі люди дуже рідко дають собі прізвисько, втім це сталося, коли жінка на ім’я Ноомі через смерть свого чоловіка і двох синів попросила називати її “Мара”, що означає “гіркота” (Рут. 1:20). Їй здавалося, що Бог зробив її життя гірким (в. 21).

Однак нове ім’я, яке Ноомі собі дала, не прижилося, тому що спустошливі втрати не стали останніми подіями в її житті. Попри смуток, Бог благословив її люблячою невісткою Рут, яка зрештою знову вийшла заміж і народила сина, створивши для Ноомі родину.

Хоча ми іноді схильні давати собі гіркі прізвиська (наприклад, “невдаха” або “нелюбимий”) на підставі пережитих труднощів або допущених помилок, ці імена не є кінцем наших історій. Ми можемо замінити ці прізвиська ім’ям, яке Бог дав кожному з нас – “улюблений” (Рим. 9:25), і покладатися на Його турботу про нас навіть у найтяжчі миті життя.