Рятівниця попливла на байдарці у відкрите море, щоб допомогти наляканим плавцям, які брали участь у змаганні з триатлону. “Не хапайтеся за середину човна!” – сказала вона їм, знаючи, що через це її човен може перекинутися. Натомість вона скерувала стомлених плавців до носа човна. Там вони могли узятися за петлю, дозволяючи жінці їх врятувати.
Коли життєві обставини або якісь люди загрожують потягнути нас на дно, ми, віруючі в Христа, знаємо, що у нас є Небесний Рятівник. “Бо так Господь Бог промовляє: Ось Я Сам… перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені” (Єз. 34:11-12).
Таке запевнення Бог через пророка Єзекіїля дав Своєму народу, коли той перебував у вигнанні. Лідери гнобили і грабували народ, руйнуючи життя людей і турбуючись про “себе самих”, а не про Божу “отару” (в. 8). Через це народ “блукає… по всій широкій землі… і немає нікого, хто турбувався б про них, і немає нікого, хто б їх шукав” (в. 6).
Однак Господь сказав: “Я врятую Свою отару” (в. 10), і Його обітниця досі незмінна.
Що нам треба робити? Триматися за Всемогутнього Бога і за Його обітниці. “Я Сам… зажадаю отару Мою, і перегляну їх” (в. 11). За цю рятівну обітницю варто триматися.
