Я – одна з мільйонів людей по всьому світу, які страждають від сезонних афективних розладів. Це різновид депресії, що виникає через нестачу сонячного світла у зимовий період. Коли я починаю боятися, що зимовий холод ніколи не скінчиться, то потребую будь-яких доказів наближення триваліших днів і теплішої температури.
Перші ознаки весни – квіти, які пробиваються крізь сніг – нагадують мені також про те, як Божа надія може пробитися крізь найтемніші періоди життя. Пророк Михей це визнав навіть під час жахливої “зими”, коли ізраїльтяни відвернулися від Бога. Розмірковуючи над безрадісною ситуацією, Михей поскаржився, що “нема поміж людьми правдивого” (Мих. 7:2).
Втім навіть попри жахливість ситуації, пророк не втрачав надію. Він вірив у Божі дії (в. 7), хоч і не бачив посеред спустошення видимих проявів цих дій.
Під час темних і на вигляд нескінченних “зим”, коли немає ознак наближення весни, ми зазнаємо таких же труднощів, що й пророк Михей. Що ж робити? Впадати у відчай чи будемо “виглядати на Господа, надіятись на Бога” (в. 7)?
Надіятись на Бога ніколи не марно (Рим. 5:5). Він наближає час, коли більше не буде ні “зими”, ні смутку, ні болю (Об. 21:4). А поки покладаймося на Господа, стверджуючи: “Надія моя – на Тебе” (Пс. 38:8).
