Можливо, початок нового десятиліття був не зовсім таким, як ми сподівалися, але ж це не означає, що 2020 рік пройшов даремно.
Нереалізовані плани, нездійснені надії та мрії напевно створюють у нас почуття, ніби ми не досягли чогось важливого в цьому році. Однак, якщо ми оцінимо те, що все-таки змогли зробити, то побачимо, що багато чого досягли. Наприклад, заглибилися в Боже…
Зайшовши до місцевого притулку для безхатченків, ми побачили купи пожертвуваного взуття. Директор запросив нашу молодіжну групу допомогти розсортувати груди взуття. Увесь той ранок ми шукали відповідні пари і рядами розставляли їх на бетонній підлозі. Під кінець дня ми викинули більше половини черевиків через їх непридатність для подальшого користування. Хоча притулок не міг заборонити людям приносити неякісні речі, він відмовився давати безхатченкам таке взуття.
Протягом останніх 800 років цікава традиція зберігається у єврейських весільних церемоніях. По завершенні вінчання келих, в якому було вино, ретельно обгортають серветкою і кладуть нареченому під ноги. Наречений наступає на келих і розбиває його. Це служить нагадуванням про те, що навіть у самі радісні моменти життя євреї зобов’язані пам’ятати про зруйнований у 70-му році після Р.Х. храм, про Єрусалим, і чекати повернення туди.
Разом із мамою та сестрами я сиділа біля ліжка батька до останнього його подиху. Через декілька днів йому б мало виповнитися вісімдесят дев’ять років. Проте він тихо перейшов у інше життя, де на нього очікував Господь. Його відхід лишив нас з пустотою в серці, яку він колись заповнював, і тепер у нас залишилися тільки спогади про нього та пам’ятні речі. Втім у нас також була надія, що одного дня ми возз’єднаємося.
Нещодавно я зустрівся з групою друзів. Під час розмови з ними мені здавалося, що кожен із присутніх зазнавав великої битви. У двох із нас батьки були хворі на рак, у іншого дитина страждала від порушень травної системи. Ще один друг відчував хронічний біль, а іншому мали зробити серйозну операцію. Здавалося, що цього було забагато для невеликої групи людей віком від тридцяти до сорока років.
Лютеранський служитель XVII століття Мартін Рінккарт жив у важкі часи, коли в країні вирували війна та епідемія. Тільки за один рік з тридцяти, коли Рінккарт трудився для Христа, він провів понад чотири тисячі похоронних богослужінь, в тому числі і власної дружини. Іноді сім’я голодувала. Рінккарт міг впасти у відчай, але його віра залишалася твердою. Він постійно дякував Богові. Свою вдячність він висловив у гімні “Nun danket alle Gott” (“Прославимо Творця”). Цю пісню сьогодні знають і люблять багато християн.
У Сан-Сальвадорі, столиці республіки Сальвадор, у самій середині міста знаходиться статуя Ісуса Христа. І хоч вона стоїть у центрі жвавого транспортного кільця, її можна легко побачити. Назва “Божественний Спаситель світу” передає благоговіння перед Його піднесеним статусом.
Як християнам не збитися з дороги, коли кожен намагається робите те, що йому здається справедливим?
Книга Суддів описує похмурий період в історії Божого народу. У ній представлено час моральної та духовної анархії, коли люди відкинули Божий закон, який дає життя, і стали робити те, що самі вважали правильним.
Гарі Інріг, автор роздумів…
