Монети в один, п’ять, десять, двадцять п’ять, а іноді і п’ятдесят центів. Ось що б ви знайшли на тумбочці біля його ліжка. Щовечора він вивертав свої кишені і їхній вміст лишав на тумбочці, бо знав, що до нього можуть прийти вони – його онуки. Діти ж, по прибутті до нього, одразу йшли до його тумбочки. Він міг би покласти ці монети у скарбничку або навіть на депозитний рахунок. Однак він цього не робив. Він з радістю лишав гроші для малечі, для своїх дорогоцінних гостей.
Схожа ідея відображена в 23-му розділі Книги Левит, коли мова заходить про жнива. Бог через Мойсея дав ізраїльському народу заповідь, яка суперечила природним бажанням: “Не дожинай краю поля твого, а попадалих колосків жнива твого не будеш збирати” (в. 22). По суті, Господь сказав: “Лишайте дещо після себе”. Це повеління нагадувало народу, що за жнивами передусім стояв Господь Бог, і що Він через Свій народ турбувався про малозабезпечених і про чужинців.
Таке мислення не є нормою в сучасному світі. Втім воно є характерним для вдячних Божих дітей. Бог радіє щедрому серцю. І Його щедрість часто виявляється через вас і через мене.
