Розглядаючи різдвяні прикраси, власноруч зроблені моїм сином Ксав’єром, і ялинкові іграшки, які йому надіслала бабуся, я не могла зрозуміти, чому я невдоволена ними. Я завжди цінувала креативність сина і спогади, пов’язані з кожною прикрасою. Чому ж блиск святкових вітрин викликав у мене бажання мати ялинку, прикрашену мерехтливими гірляндами і атласними стрічками?

Відкладаючи в сторону наш скромний декор, я помітила червону прикрасу у формі серця з написаною на ній простою фразою: “Ісус – мій Спаситель”. Як я могла забути, що саме завдяки своїй родині та надії в Христі я люблю святкувати Різдво? Наша ялинка виглядала дуже просто в порівнянні з ялинками у вітринах магазинів, однак любов, пов’язана з кожною прикрасою, робила її красивою.

Месія, подібно до нашої скромної ялинки, також не відповідав жодним очікуванням світу (Іс. 53:2). Ісус “погорджений був, Його люди покинули” (в. 3). Втім у дивовижному прояві любові Він все одно вирішив бути “раненим за наші гріхи” (в. 5). Він зазнав покарання, аби ми відчули мир (в. 5), і ніщо з цим не зрівняється.

З відновленою вдячністю за наші недосконалі прикраси і досконалого Спасителя я відкинула будь-яке прагнення до чванливості і прославила Бога за Його дивовижну любов. Яскраві прикраси ніколи не зрівняються з красою Божого жертовного дару – з Ісусом.