“Господь – моя башта… Ми покинули табір зі співом”. 7 вересня 1943 року Етті Хіллесум написала ці слова на листівці і викинула її з поїзда. Ця фраза стала останніми словами, які вона написала. 30 листопада 1943 року її вбили в Освенцимі. Пізніше щоденники Хіллесум про її досвід перебування в концентраційному таборі були перекладені та опубліковані. Вони відображають її погляд на жахи нацистської окупації і на красу Божого світу. Її щоденники перекладені на 67 мов, і є даром для всіх, хто їх прочитає і повірить написаному.
Апостол Іван не приховував сувору дійсність земного життя Ісуса Христа. Він писав про добро, яке вчинив Ісус, і про труднощі, яких Він зазнавав. Заключні слова Євангелії розкривають мету написання книги, яка носить його ім’я. Ісус вчинив “багато… інших ознак… що в книзі оцій не записані” (Ів. 20:30). Втім усе інше, за словами Івана, було “написано, щоб ви ввірували” (в. 31). “Щоденник” Івана закінчується переможними словами: “Ісус є Христос, Божий Син”. Ці євангельські слова надають нам можливість повірити і мати “життя… в Ім’я Його”.
Євангелія є щоденниками Божої любові до нас. Їх треба читати, їм треба вірити і ними треба ділитися, бо вони ведуть нас до життя. Вони ведуть нас до Христа.
