“Тату, ти мені почитаєш?” – запитала мене дочка. Немає нічого дивного в цьому дитячому питанні. Однак моїй дочці вже одинадцять років. У цьому віці такі прохання звучать нечасто. “Так”, – радісно відповів я, і вона пригорнулася до мене на дивані.

Поки я читав їй із книги “Володар перснів”, вона буквально танула в мені. У такі чудові миті ми, батьки, починаємо розуміти досконалу любов Отця до нас і Його бажання, аби ми “пригорнулися” до Його присутності і любові.

У ту мить я усвідомив, що дуже схожий на свою одинадцятирічну дочку. Більшість часу я прагну бути незалежним. Тому так легко втратити відчуття ніжної Божої любові, що оберігає нас, яку автор 114-го Псалма називає “милостивою та справедливою” (в. 5). Це любов, у якій я, як і моя дочка, можу пригорнутися до свого Господа на радість Йому.

Сьомий вірш цього Псалма говорить, що нам треба регулярно нагадувати собі про Божу доброту і любов, і бігти до Його обіймів: “Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі” (Пс. 114:7). І Він справді це робить.