Впавши на коліна, я залилася слізьми: “Боже, чому Ти про мене не піклуєшся?” Я плакала. То був 2020 рік – період пандемії COVID-19. Вже минув майже місяць відтоді, як мене звільнили, і щось пішло не так стосовно виплати допомоги по безробіттю. Я й досі не отримала жодних коштів, як і обіцяних урядом документів стосовно допомоги. У глибині душі я вірила, що Бог усе владнає. Я вірила в Його щиру любов і турботу про мене, однак у ту мить я почувалася покинутою.

Книга Плач Єремії нагадує, що плакати – це нормально. Вона ймовірно була написана під час або невдовзі після знищення Єрусалима вавилонянами в 587 році до Р. Х. У книзі змальований біль (Плач 3:1, 19), утиск (Плач 1:18) та голод (Плач 2:20; 4:10), яких зазнав народ. Водночас автор каже про підстави для надії: “Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя!” (Плач 3:22-23). Попри спустошення, автор нагадав про Божу незмінну вірність.

Іноді здається неможливим повірити в те, що “Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його” (в. 25), особливо тоді, коли ми не бачимо кінця нашим стражданням. Однак ми можемо звернутися до Бога і повірити, що Він нас чує і допоможе нам.