Після трирічної перерви ми вирішили повернутися у свою колишню церкву. Але як до нас поставляться люди? Чи радітимуть вони нашому поверненню? Любитимуть нас? Простять за те, що ми залишили церкву? Відповідь на ці питання ми отримали сонячного недільного ранку. Увійшовши до церковної будівлі, ми знову і знову чули свої імена. “Патрісія! Ден! Як ми раді вас бачити!” В одній зі своїх популярних книг дитяча письменниця Кейт Дікамілло написала: “Читачу, у цьому сумному світі немає нічого кращого, ніж почути, як той, кого ви любите, називає ваше ім’я”.

Таке ж запевнення отримав ізраїльський народ. Ми на деякий час обрали іншу церкву, а народ відвернувся від Бога. Втім Бог все одно радів його поверненню. Він послав пророка Ісаю із запевненням: “Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти!” (Іс. 43:1).

У цьому світі, де ми можемо почуватися непоміченими, недооціненими і навіть невідомими, будьте певні, Бог поіменно знає кожного з нас. Він обіцяє: “Ти став дорогий в Моїх очах, шанований став” (в. 4). “Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе” (в. 2). Обітниця стосується не лише Ізраїлю. За нас помер Ісус Христос. Він знає наші імена. Чому? Бо любить нас, і ми належимо Йому.