Кутберт Ліндісфарнський – це особистість, яку дуже шанують на півночі Англії. Завдяки йому в VII столітті Євангеліє прийшло на більшу частину території країни. Кутберт був радником королів. А після смерті в його честь збудовано місто Дарем. Втім спадщина Кутберта значно більша.

Після епідемії чуми Кутберт відвідував міста, надаючи підтримку постраждалим. Якось перед тим, як залишити одне село, він вирішив перевірити, чи не залишився ще хтось, за кого треба помолитися. Цією людиною виявилася жінка з дитиною на руках. Вона вже втратила одного сина, а тепер і ця дитина була при смерті. Кутберт взяв на руки хлопчика, помолився за нього і поцілував його в лоб. “Не бійся, – сказав він жінці, – у твоїй родині більше ніхто не помре”. За наявними свідченнями, хлопчик справді вижив.

Одного разу Ісус також взяв дитину і надав урок про велич: “Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене” (Мр. 9:37). У єврейській культурі “приймати” когось означало послужити йому. Враховуючи, що діти мали служити дорослим, а не навпаки, слова Ісуса, імовірно, вразили слухачів. У чому суть? Справжня велич виявляється в служінні найменш значущим людям (в. 35).

Радник монархів. Вплив на історію. Місто, збудоване на його честь. Проте в небесах, імовірно, записано про таку спадщину Кутберта: втішена матір, поцілунок в лоб, смиренне життя.