Прибувши на сніданок з другом, Роберт із розчаруванням усвідомив, що забув узяти з собою гаманець. Перед ним постало питання, чи їсти взагалі, чи замовити лише щось попити. Але друг став переконувати його поснідати по-справжньому, і Роберт погодився. Вони разом підкріпилися, і його товариш із задоволенням оплатив рахунок.

Думаю, що ви також опинялися перед подібною дилемою або в ситуації, у якій потребували допомоги. Бажання самостійно за себе сплатити є нормальним, втім бувають випадки, коли нам треба смиренно прийняти допомогу.

Можливо, молодший син із притчі Христа (Лк. 15:17-24), готуючись до зустрічі з батьком, теж думав про якогось роду відшкодування. “Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів” (в. 19). Наймит? Батько про таке навіть подумати не міг! У батьківських очах він був улюбленим сином, який повернувся додому. Саме так його зустрів батько, обійнявши і почавши цілувати (в. 20). Яка чудова ілюстрація Євангелія! Цей образ нагадує, що завдяки Своїй смерті Ісус показав нам люблячого Отця, Який радо вітає дітей, що приходять до Нього з порожніми руками. В одному гімні говориться: “Нічого з собою не несу, а просто взятися за Твій хрест іду”.