У невеликому селі в Гані, де я виріс, базарним днем була п’ятниця. Минули роки, проте я й досі пам’ятаю одну продавчиню. Пальці на її руках і ногах були спотворені хворобою Гансена (проказою). Жінка сиділа на циновці і продавала товар, насипаючи його вискобленим гарбузом. Дехто її оминав. Однак моя мати вирішила постійно в неї щось купувати. Цю продавчиню я бачив лише в базарні дні. В інший час її не було в місті.

У стародавньому Ізраїлі люди з подібними хворобами повинні були жити “поза табором”. Це було жалюгідне існування. У законі Мойсея про таких людей було сказано: “Самітний буде пробувати він, – поза табором оселя його” (Лев. 13:46). Поза табором також спалювались туші жертовних биків (Лев. 4:12). Поза табором – це місце, у якому ви б не хотіли опинитися.

Ця сувора дійсність оживляє твердження стосовно Господа Ісуса Христа в Посланні до євреїв: “Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо” (Євр. 13:13). Ісуса розіп’яли за межами Єрусалима, що є важливим у контексті єврейської жертовної системи.

Ми часто прагнемо популярності, слави та комфортного життя. Однак Бог закликає нас вийти “поза табір”, де безслав’я. Там ми знайдемо прокажену продавчиню. Там ми знайдемо людей, якими знехтував цей світ. Там ми знайдемо Господа Ісуса Христа.