Коли я була підлітком, моя мати розмалювала стіну в нашій вітальні, і цей малюнок залишався на стіні декілька років. На стіні були зображені руїни давньогрецького храму з білими колонами, а також розбитий фонтан і повалена статуя. Розглядаючи елліністичну архітектуру, яка колись була дуже красивою, я намагалася зрозуміти, що призвело до її руйнування. Мені було це цікаво, особливо коли я почала досліджувати трагедію колись великих і процвітаючих цивілізацій, які занепадали і руйнувалися зсередини.
Гріховність і безглузде знищення, свідками якого ми є сьогодні, не можуть не турбувати. Ми намагаємося пояснити це тим, що люди і народи відкинули Бога. Однак, чи не треба нам також зазирнути всередину? Святе Письмо застерігає нас від лицемірства, коли ми, закликаючи інших залишити гріховні шляхи, не заглиблюємося у власні серця (Мт. 7:1-5).
Псалом 31 спонукає нас побачити і визнати свій гріх. Лише усвідомивши і визнавши власний гріх, можна відчути справжню свободу від провини і радість від щирого каяття (вв. 1-5). Радіючи цілковитому прощенню від Господа, ми можемо поділитися цією надією з іншими людьми, які також страждають від гріха.
