Коли я вперше взяв своїх синів у похід на гору в Колорадо висотою в 14000 футів, вони нервували. Чи зможуть вони це зробити? Чи готові вони до цього? Мій молодший син неодноразово зупинявся і казав: “Тату, я вже більше не можу”. Однак я вірив у користь цього випробування і хотів, аби вони мені довіряли. Коли до вершини залишалася одна миля, у мого сина, який твердив, що не міг вже більше йти, відкрилося друге дихання і він першим із нас до неї дістався. Він радів, що, попри свої страхи, довіряв мені.

Я дивуюся довірі, з якою Ісак підіймався разом із батьком на гору. Крім того, я вражений довірою Богу, з якою Авраам здійняв над сином ножа (Бут. 22:10). Авраам послухався навіть попри власне замішання і хвилювання. На щастя, його зупинив ангел, сказавши: “Не витягай своєї руки до хлопця” (в. 12). Бог ніколи не бажав смерті Ісаку.

Проводячи паралелі між цією унікальною історією і нашими власними обставинами, варто звернути увагу на вступні слова: “Бог випробовував Авраама” (в. 1). Через це випробування Авраам дізнався, як сильно він довіряв Богу. Він пізнав Божу любов і досконале забезпечення.

У замішанні, темряві та випробуванні ми пізнаємо істини про себе і про Бога. І ми можемо навіть виявити, що наше випробування породжує в нас ще більшу довіру Богу.