Луїзі хотілося додати фарб у сумну пору року. Їй здавалося, що багато осінніх прикрас у магазині нагадували їй про смерть, іноді в дуже похмурій формі.

Вирішивши виступити проти будь-якої похмурості, Луїза почала писати маркером на великому гарбузі про речі, за які вона була вдячна. Першим написом була фраза “сонячне світло”. Невдовзі відвідувачі магазину почали розширяти її перелік. Хтось, наприклад, намалював якісь каракулі, інші додали: “теплий будинок”, “працююча машина”. Дехто вписав імена близьких, які померли. Невдовзі весь гарбуз став відображенням вдячності.

У Псалмі 103 висловлена хвала Богу за речі, які легко пропустити. “Він джерела пускає в потоки”, – співав псалмоспівець (в. 10). “Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині” (в. 14). Навіть ніч здається чудовою. “Темноту Ти наводиш – і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна” (в. 20). Однак потім автор додає: “Сонце ж засвітить – вони повтікають, та й кладуться по норах своїх. Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора” (вв. 22-23). Зі всього цього псалмоспівець робить висновок: “Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!” (в. 33).

У світі, який тремтить від згадки про смерть, навіть найменший прояв хвали Творцю може надати сяючу надію.