Після тридцяти курсів хіміотерапії Дарла нарешті вилікувалася від раку. Вона дуже хотіла за традицією лікарні, у якій лікувалася, подзвонити у дзвоник, який символізував кінець лікування і знаменував повне зцілення від раку. Дарла з такою жагою дзвонила у дзвоник, що відірвала від нього мотузок! Дзвінкий і радісний сміх пронісся по всій лікарні.

Історія Дарли викликає усмішку на моєму обличчі і допомагає зрозуміти, що саме уявляв псалмоспівець, коли закликав ізраїльтян прославляти Божі діла в їхньому житті. Він заохочував їх: “Плещіть у долоні, покликуйте Богові голосом радости… співайте Богові нашому, співайте, співайте Цареві нашому, співайте” (Пс. 46:2, 7). Тому що Бог знищив їхніх ворогів і обрав ізраїльтян Своїм улюбленим народом.

Господь не завжди надає нам перемогу над життєвими битвами, пов’язаними зі здоров’ям, фінансами або стосунками. Він гідний нашого поклоніння і хвали навіть у таких обставинах, бо продовжує сидіти “на святому Своєму престолі” (в. 9). Якщо Бог приводить нас до місця зцілення, це привід для великої радості. Можливо, у нас немає дзвоника, однак ми можемо прославляти Божу доброту з таким самим запалом, що й Дарла.